Декларація прав дитини

(звернення дітей до дорослих)

1.​ Ми — діти світу. Хто б не були наші батьки, де б ми не жили і в що б не вірили, поводьтеся з нами як з рівними. Ми гідні того, щоб отримувати все найкраще з того, що може дати світ.

2.​ Захищайте нас, щоб ми мали мож​ливість рости гідно й вільно.

3.​ Нехай у нас буде ім'я і земля, яку ми можемо назвати своєю.

4.​ Ми не маємо мерзнути, і в нас має бути завжди дах над головою. Забезпечте нас їжею та місцем для ігор. Якщо ми за​хворіємо, то нам потрібен догляд.

5.​ Якщо у нас є проблеми у фізичному чи розумовому розвитку, Ви ще більше  дбайте про нас і враховуйте наші по​треби. 

6.​ Дайте нам змогу жити в сім'ї.  Якщо сім'я не може піклуватися про нас, то візьміть нас до себе.

7.​ Добре навчайте нас, щоб ми могли бути щасливими та плідно прожили життя. Проте дайте нам можливість і гратися, щоб ми самі навчалися.

8.​ Нехай у важку годину ми будемо першими, кому ви допоможете. Майбутнє світу залежить від нас.

9.​ Захистіть нас від жорстокості й від тих, хто може погано з нами поводитися.

10. Ростіть нас в умовах терпимості, свободи і любові. Коли ми виростемо, то пропагуватимемо розуміння між на​родами.

Пам’ятки для батьків

Загальні стратегії, що пропагують позитивну поведінку та подолання труднощів і проблем у поведінці.

*​ По можливості, ігноруйте негативну поведінку ди​тини та концентруйте увагу на позитивних рисах. Діти потребують уваги. Визначаючи позитивні риси в дітях, Ви мотивуєте їх поводити себе так якомога частіше.

*​ Мотивуйте позитивну поведінку нагородами. Це мо​жуть бути лише Ваша увага або доброзичливі слова.

*​ Критикуйте поведінку, а не людину. Наприклад: "Би​тися не можна, тому що...", а не "ти поганий, тому що вступаєш у бійки".

• Створюйте можливості для навчання. Наприклад; "Ти розбив чашку. Будь-ласка, не неси наступного разу стільки чашок, адже ти бачиш, що їх легко розбити".

Спонукайте дитину зрозуміти, що вона може помиля​тися, і це не становить загрози для Ваших стосунків із нею, вони не припиняться з причин того, що сталося.

*​ Будьте твердими. Діти потребують почуватися в безпеці; частково ця безпека створюється знанням "правил".

*​ Запобігайте конфліктної ситуації ще до того, як вона загострилася. Краще запобігти конфлікту, аніж вирішувати його.

*​ Чітко наголошуйте, чого Ви очікуєте від поведінки дитини та що станеться, якщо вона щось зробить не так.

Не думайте, що діти уявляють, чого Ви хочете від них, а відтак чітко пояснюйте, "що саме" ви хочете, щоб вони зробили. Наприклад, не кажіть "не робіть безлад", а поясніть, що саме з того, що вони виконують, Ви називаєте безладом.

*​ Використовуйте позитивне мовлення. Наприклад: замість "Не став туди чашку" скажіть "Постав чашку на стіл, а не на тумбочку". Таке спілкування дозволяє дитині взаємодіяти у позитивному середовищі, що підвищує її самооцінку.

*​ Будьте справедливими і надавайте дітям можли​вість розповідати свої історії. Діти часто відчувають себе жертвами і безсилими, вони повинні впевнитися в мож​ливості стосунків із людьми, які їх не експлуатують.

*​ Вмотивовуйте позитивну поведінку дітей позитив​ними словами. Помічайте речі, які діти виконують добре. Позитивна реакція на сильні сторони дитини підвищує її самооцінку.

*​ Дозволяйте дитині брати на себе відповідальність за благополуччя інших. Це підвищує значимість досягнень дитини та ЇЇ самооцінку.

*​ Підвищуйте почуття самоконтролю у дитини. Робіть це через надання їй можливості вибирати та приймати рішення, хоча не завжди доречно залишати за дитиною останнє слово. Це підвищує почуття дитини про відпо​відальність за своє життя та зменшує почуття безпомічності та вразливості. У такий спосіб дитина зрозуміє, що вона може отримати те, що потрібно, без "загравань".

*​ Слухайте дитину та співчувайте її почуттям / дум​кам, які дитина висловлює (або які, на Вашу думку, вона переживає), навіть якщо Ви не згодні з ними. Це дозволяє дитині зрозуміти, що Ви цікавитеся її життям, що Ви справедливі, що їй не потрібно "загравати", щоб бути почутою або отримати те, чого вона прагне.

*​ Приблизьте дитину до себе, виведіть її з небезпечної ситуації. Хоча відсторонення від дитини на певний час може мати позитивний вплив, однією з проблем використання цього методу є те, що ним можна збільшити відчуття ізольованості та відторгнення дитини. Краще приблизити дитину до себе, аніж відштовхнути її, виводячи з небезпечної ситуації. Наприклад, якщо виникла бійка, краще запропонувати дитині піти разом з Вами, аніж від​силати її за чимось.

• Не перебільшуйте з покараннями. Запитайте себе (тільки чесно!), якби Ви були дитиною, чи здалося б Вам таке покарання справедливим?

*​ Виходьте із складних ситуацій за допомогою гумору.
Проте жарти не повинні доходити до висміювання або приниження дитини.

*​ Вибачайтеся. Якщо Ви помилилися, якщо це доречно, то поясніть, чому Ви повелися саме так. Це показує дитині, що помилятися - - це нормально, але також і те, що на помилках потрібно вчитися. Така поведінка сприятиме встановленню довіри і поваги.

*​ ПАМ'ЯТАЙТЕ!      Ви — доросла людина! Не втрачайте терпіння!

Пам’ятка для батьків щодо профілактики суїциду серед учнів

Ваші дії:

1. Організувати спостереження за дитиною.

2. Стимулювати дитину до особистісних контактів.

3. Створити умови, в яких дитина відчує свою значущість.

4. Зрозуміти її, прийняти як особистість, налагодити турботливі відносини.

5. Бути уважним співрозмовником і ні в якому разі не сперечатися, вселяти надію.

6. Терміново проінформувати адміністрацію, психологічну та медичну служби.

   Причини суїцидів серед підлітків:

1) утрата коханої людини;

2) стан перевтоми;

3) приниження почуття власної гідності;

4) образи почуття дружби та любові;

5) руйнування захисних механізмів особистості внаслідок вживання алкоголю, гіпогенних психотропних засобів і наркотиків;

6) ототожнювання себе з людиною, яка скоїла самогубство (приятелів, героїв книг, кінофільмів);

7) різні форми страху, гніву та суму з різних приводів;

8) реальну або уявну втрату батьківської любові, нерозділене кохання, ревнощі; 9) шкільні конфлікти.

   Рекомендації для батьків щодо попередження психоемоційних розладів у дітей:

 · Забезпечити нормоване фізичне навантаження.

· Організувати повноцінний відпочинок, достатній сон.

·  Дозувати час перегляду телевізора та занять із комп’ютером таперебування в соціальних мережах.  

· Контролювати зміст телепрограм, компютерних ігор, книг та журналів.  

· Формувати відразу до алкоголю, паління, наркотиків, нецензурної лайки.  

· Допомагати у виборі якісного кола спілкування, гідних друзів.

·  Розвивати постійні дружні стосунки в сім’ї, непідробний інтерес до справ та внутрішнього світу дитини, готовність у будь-який момент прийти на допомогу.  

· Підвищувати авторитет батьків у сім’ї, встановлювати розумні правила та вимоги, запровадити чіткий перелік обмежень та заборон.

· Ставити перед дитиною досяжні цілі, допомагати у виборі оптимального життєвого шляху.  

· Спільно долати труднощі та перешкоди, культивувати творчий підхід до розв’язання проблемних ситуацій.

 · Вірити в дитину, в її найкращі риси та сторони особистості.

·  Виявляти до дитини ніжні почуття, турботу і увагу.

·  Виробляти позитивне мислення, виховувати любов до життя.

Заходи, спрямовані на профілактику та попередження самогубств серед учнів 

1. Початкові заходи

1.1. У разі, коли помічена схильність учня до суїциду:

• необхідно дуже уважно вислухати підлітка, який зважився на самогубство. У стані душевної кризи будь-кого з нас необхідно, щоб нас хто-небудь вислухав.
• слід докласти всіх можливих зусиль, щоб зрозуміти проблему, яка ховається за словами;
• оцініть серйозність намірів і почуттів підлітка. Якщо він (вона) вже склав (а) певний план суїциду значить ситуація найсерйозніша, ніж в разі, коли ці плани розпливчасті і невизначені;
• оцінити глибину емоційної кризи. Дитина може відчувати дуже серйозні труднощі, але при цьому не думати про суїцид. Найчастіше людина, недавно прибував в стані депресії, несподівано починає бурхливу, невпинну діяльність. Такий характер поведінки також може бути підставою для тривоги;
• слід дуже уважно ставитися до всіх, навіть самим найменшим образам і скаргами. Не можна нехтувати нічим зі сказаного. Діти можуть і не давати волю своїм почуттям, тим самим приховуючи наявні у них проблеми, але в той же час можуть перебувати в стані глибокої депресії;
• не слід боятися прямо запитати, чи не замислюється чи підліток про суїцид. Практика показує, що таке питання вкрай рідко приносить шкоду. Найчастіше дитина радий можливості відкрито розповісти про свої проблеми.

1.2. Нижчеперелічені питання і зауваження допоможуть почати розмову про самогубство і визначити ступінь ризику в певній ситуації:

• Схоже, у тебе щось сталося. Що тебе турбує? (Так можна почати бесіду про проблеми дитини).
• Ти замислювався коли-небудь про самогубство?
• Яким чином ти плануєш це зробити? (Дане питання допоможе визначити ступінь ризику. Чим більш докладно складений план, тим більша ймовірність його виконання).

1.3. Твердження про те, що криза вже пройшла, не повинно вводити вас в оману.
Найчастіше підліток відчуває полегшення після розмови про самогубство, але через деякий час знову повернеться до тих же думок.
Тому не залишайте його на самоті навіть після успішної розмови. Слід підтримувати його і бути наполегливим.
Кожна людина в стані душевної кризи потребує строгих стверджувальних вказівок. Усвідомлення вашої компетентності, що Ви зацікавлені його долею і готові надати допомогу дадуть йому емоційну підтримку. Слід переконати його в тому, що він зробив правильний крок, прийнявши вашу допомогу.
Потрібно оцінити його внутрішні можливості. Якщо людина здатна аналізувати і сприймати поради оточуючих, їй буде набагато легше відновити душевні сили і стабільність.
1.4. Потрібно врахувати і інші можливі джерела допомоги: друзів, родину, докторів, священиків, до яких можна звернутися. Слід спробувати переконати підлітка звернутися за допомогою до фахівців (психолога, лікаря). В іншому випадку потрібно звернутися до них самих, щоб спільно розробити стратегію допомоги.

2. Як можна надати допомогу людині з суїцидальними нахилами

2.1. В першу чергу, необхідно зрозуміти і запам'ятати, що далеко не кожен потенційний самогубець є психічно хворим. І тих, кого витягли з того світу, зовсім не обов'язково таврувати психіатричним діагнозом. Взагалі, суїцид не є приводом для засудження. Ясна річ, що людина вибрала не найкращий і не найрозумніший варіант вирішення проблеми. Але це не його вина, а його біда в тому, що інших способів він знайти не зміг.
2.2. Не потрібно довіряти і широко поширеному міфу про те, що «хто говорить про самогубство, ніколи цього не зробить». У деяких випадках заява про можливе самогубство може бути і демонстрацією, але це може бути і криком про допомогу, який вирвався абсолютно випадково. І неспеціалісту «діагноз» в такому разі поставити дуже складно. Тому не можна пропускати їх повз вуха, а слід приділяти увагу подібним заявам.
2.3. Дуже важливо пам'ятати, що часто людині, яка перебуває в стані гострої кризи необхідно просто виговоритися - емоціям потрібен вихід. Адже, ймовірно, що вона не може довірити свої почуття кому-небудь з близьких людей. Тому щирий інтерес, проявлену участь або просто терпляче вислуховування може врятувати від суїциду ще одну людину.
2.4. У випадку, якщо ваш учень в якийсь момент став вести себе занадто ризиковано - це теж є приводом для того, щоб прислухатися до його проблем. Нічого, що він цілком сильна особистість - можливо, йому просто бракує душевного тепла і розуміння? Варто врахувати, що прихований самогубець часто сам вам ніколи не поскаржиться.
2.5. Необхідно бути дуже обережними з демонстративними самогубцями. Дуже поширений в народі метод відмовити за допомогою фрази - «чого встав, стрибай давай» - може спрацювати з точністю до навпаки. В такому випадку краще сказати такому самогубцю, що рішення про суїцид - справа дуже особиста і вся відповідальність за таке рішення лежить на виключно самій людині.
2.6. Якщо ж хто-небудь за допомогою спроб самогубства вами відкрито маніпулює, найкращий спосіб - триматися від нього якнайдалі (без глядачів вистава не відбудеться). Чи не підтримуйте розмову непридатними способами. Звичайно, підтримати інші методи розмови, найбільш допустимі, тут можна і навіть необхідно.
2.7. Слід показати людям, схильним до демонстративного самогубства, що зовсім не обов'язково значима особистість, об'єкт його уваги, відреагує саме так, як цього хоче самогубець: цілком ймовірно, що улюблений зовсім не горюватиме над могилою, а весь навколишній світ зовсім не мучитиме себе почуттям провини. І переконатися в цьому саму особисто у нього вже не буде можливості. Навіщо ризикувати своїм життям лише для того, щоб спробувати «комусь щось довести»? Кращий варіант спробувати вийти на діалог конструктивними методами, а такі методи є в будь-якій ситуації. І Ви зможете допомогти учневі, відкривши їх для нього.
2.8. Вкрай складно відмовити дитину від самогубства, вказуючи на його почуття обов'язку: не можна завдавати болю батькам, не можна залишати близьких, ти не маєш на це права ... Такого виду тиск може тільки підштовхнути до фатального кроку: мовляв, я настільки вже нічого не значу, що і життям власним розпоряджатися не маю права! Потрібно постаратися переконати цю дитину в тому, що якщо вона бажає в цьому житті бути значущою особистістю: чи не краще буде докласти свою голову і руки до того, щоб домогтися значущості найбільш адекватними методами?
2.9. Вкрай важливо переключити потенційного самогубця з думки про самогубство. Але не можна говорити йому «Та ти не думай про це!»; його думки будуть знову і знову повертатися до «забороненого плоду». Проведіть такий експеримент. Уявіть, що вам сказали: «Не думай про слона». Ну і як, про що ви зараз в першу чергу подумали? Ото ж бо й воно. Точно так само не слід прямо відмовляти людини «не думати про суїцид». Краще дати йому іншу роботу для мозку!
2.10. Слід скористатися допомогою фахівця. Якщо Ви відзначили в поведінці, зовнішньому вигляді, під час бесіди з дитиною можливі ознаки самогубства, не намагайтеся вирішити дану проблему самі, не бійтеся звернутися за допомогою до психолога освітньої установи. Це внесе великий внесок в порятунок чужого життя.
2.11. Завжди пам'ятайте, що винних в суїциді, як правило, немає. Будь-яке самогубство - це особисте, усвідомлене рішення самої людини. І розпоряджатися своїм життям - невід'ємне право кожної особистості. Але найкращою профілактикою самогубства є надання можливості кожному відчути це право, так само як і право шукати інші способи вирішення проблем. Коли людина відчуває себе потрібним хоча б самому собі, якщо він має право голосу хоча б по відношенню до себе самого - вже хоча б, тому життя починає представляти для нього досить велику цінність!

3. Прийоми попередження суїцидів

3.1. Не слід ставитися поблажливо до учня: він вже не «на верхньому рівні дитячості», а на «нижньому рівні дорослості».
3.2. Завжди вислухайте - «Я чую тебе». Не намагайтеся втішати загальними фразами типу «Ну, все не так погано», «Вам стане краще», «Не варто цього робити». Потрібно дати йому можливість вимовитися. Задавайте йому питання і уважно слухайте.
3.3. У разі, якщо його слова вас лякають, необхідно сказати про це прямо. Його вже пізно оберігати: йому потрібна допомога, а не фальшиві запевнення про те, що все добре.
3.4. Обговорюйте - відкрите обговорення планів і проблем прибирає тривожність. Не варто боятися говорити про це - більшість людей відчувають незручність, кажучи про суїцид, і це проявляється в запереченні або уникненні цієї теми. Розмови не можуть спровокувати суїциду, тоді як уникнення цієї теми збільшує тривожність, підозрілість до співрозмовника.
Не тисніть на нього. Але покажіть, що його доля вам не байдужа.
3.5. Будьте дуже уважні до непрямих показників при передбачуваному самогубстві. Будь-яку жартівливу згадку або загрозу потрібно сприймати всерйоз. Підлітки часто заперечують, що говорили серйозно, намагаються висміювати співрозмовника за його зайву тривожність, можуть зображати гнів. Говоріть, що ви приймаєте їх серйозно.
3.6. Задавайте питання - узагальнюйте, виконуйте рефреймінг - «Таке враження, що ти насправді говориш ...», «Більшість людей замислювалося про самогубство ...», «Ти коли-небудь думав, як зробити його?» Якщо вами отримана відповідь, переходите на конкретику. Пістолет? А ти коли-небудь стріляв? А де ти його візьмеш? Що тоді станеться? А що якщо ти схибиш? Хто тебе знайде? Ти думав про свої похорони? Хто на них прийде? Недомовлене, приховане ви повинні зробити явним. Допоможіть підлітку відкрито говорити і думати про своїх помислах.
3.7. Підкреслюється тимчасовий характер проблем - визнайте, що його почуття дуже сильні, проблеми дуже складні - дізнайтеся, як ви можете допомогти, так як вам він уже довіряє. Постарайтеся дізнатися, хто ще міг би допомогти в даній ситуації.
3.8. Якщо ви не дуже добре розбираєтеся в темі, відправте дитину до того, хто краще вас зможе зрозуміти його почуття (іншого фахівця). Шукайте інформацію разом з ним. В цьому випадку, визнавши свою некомпетентність, ви завоюєте повагу. Надалі, коли ситуація проясниться, зможете допомогти доброю порадою.

Цифрове середовище, зокрема мережа інтернет, сьогодні є не лише важливим джерелом інформації, але і способом комунікації, який нівелює перепони для спілкування. Через глобальний вплив COVID-19 діти проводять все більше часу в інтернеті.

Зауважуємо, що право дитини на безпеку та захист є базовим та поширюється на її життєдіяльність як онлайн, так і офлайн. Разом з тим, не кожна дитина в Україні володіє достатнім рівнем знань щодо існуючих ризиків в цифровому середовищі та навичками безпечної поведінки в цифровому просторі. Діти мають право отримувати знання та підтримку у використанні цифрового середовища. Надавати таку підтримку є спільною відповідальністю батьків, педагогічних працівників, громади загалом. Залучення батьків до освітнього процесу, налагодження ефективних партнерських відносин сприятиме не лише ефективному досягненню результатів навчання, а й формуванню безпечного освітнього та родинного середовища для дитини.

Комунікація у віртуальному просторі має свої особливості. Так, інформаційно-комунікаційні технології є важливим інструментом у житті дітей під час здобуття освіти, соціалізації, самореалізації. Водночас, безконтрольне та безвідповідальне їх використання містить ризики для здоров’я, розвитку та благополуччям дітей, зокрема:

контактні ризики (сексуальні експлуатації та зловживання, домагання для сексуальних цілей («грумінг», розбещення), онлайн-вербування дітей для вчинення злочинів, участь у екстремістських політичних чи релігійних рухах або для цілей торгівлі людьми);

ризики контенту (принизливе та стереотипне зображення та надмірна сексуалізація жінок та дітей; зображення та популяризація насильства та нанесення собі ушкоджень, зокрема, самогубств; принизливі, дискримінаційні або расистські вирази або заклик до такої поведінки; реклама, контент для дорослих);

ризики поведінки (залякування, переслідування та інші форми утисків, розповсюдження без отримання згоди сексуальних зображень, шантаж, висловлювання ненависті, хакерство, азартні ігри, незаконне завантаження або інші порушення прав інтелектуальної власності, комерційна експлуатація);

ризики для здоров’я (надмірне використання призводить до позбавлення сну та фізичної шкоди).

Всі перераховані вище ризики не є вичерпними, постійно оновлюються та здатні негативно вплинути на фізичне, емоційне та психологічне благополуччя дитини.

Так, одними з розваг серед підлітків в соціальних мережах, що, зокрема за умови відсутності компетентностей безпечної поведінки в цифровому просторі, можуть призвести до непоправної шкоди здоров’ю та життю дитини, стали інтернет-челенджі та «групи смерті».

Челендж (англ. Challenge) - жанр інтернет-роликів, в яких блогер виконує завдання на відеокамеру і розміщує його в мережі, а потім пропонує повторити завдання своєму знайомому або необмеженому колу користувачів. Саме слово челендж зазвичай перекладається як «виклик» у контексті словосполучення «кинути виклик».

Найбільш небезпечними останнім часом стали челенджі:

Позитивне спілкування між родиною та закладом освіти сприяє попередженню потрапляння дітей в небезпечні ситуації, в тому числі в цифровому середовищі, та вчасному виявленню таких ситуацій і реагуванню. Таке спілкування позитивно впливає на всіх учасників освітнього процесу. Зокрема, залучення батьків до освітнього процесу сприяє їхній обізнаності щодо необхідної допомоги та підтримки їхній дитині, цінності своєї участі в освітньому процесі, а також впливає на ступінь і якість участі батьків в навчанні своїх дітей вдома.

• «вогняний челендж» (Fire challenge);
• «падіння в стрибку» (Tripping jump challenge);
• «проломити-череп-челендж» (Skull-breaker challenge);
• «отруєння капсулами для прання» (Tide pods challenge);
• «суїцидальний челендж Момо»;
• «удушення/непритомність/втрата свідомості» (Choking/fainting/pass-out challenge);
• «контрольована задуха» (Blackout challenge);
• «вибух розетки» (Outlet Challenge);
• «вистрибни з автомобіля» (Drake «In My Feelings»);
• «я без свідомості» (Pass out prank, Shocking games) тощо.
• Найбільшої уваги щодо профілактики потребують підлітки (12-17 років), оскільки це етап активного формування самооцінки, інтересів, моральних уявлень, соціальних установок та потреби в спілкуванні з однолітками. Підліток прагне отримати новий досвід та яскраві емоції, дізнатися, на що він здатний та усім продемонструвати свою винятковість, а соціальні мережі стають для нього платформою для отримання визнання та самоствердження. Однак, несформована психіка, емоційна нестабільність через великий потік інформації, можливі соціальні невдачі та бажання втекти від реальних проблем, вимушена ізоляція під час карантину знижують критичність підлітків до обраних ними способів поведінки. Підлітки в силу вікових особливостей намагаються відокремитись відбатьків, відійти у бік і знайти себе. Якщо ж це не вдається, підлітки починають втрачати інтерес до життя, не даючи собі можливості знаходити інші варіанти розв’язання проблеми. Такі підлітки є найбільш вразливою групою для небезпечних челенджів та «груп смерті».

Для комунікації з батьками щодо безпечної поведінки дитини в цифровому середовищі важливо зосередити увагу на таких порадах:

• говорити з дитиною про безпеку в Інтернеті та допомагати розвивати критичне мислення, вчити робити аргументований вибір та нести відповідальність за його результати. Проста заборона використання ґаджетів може призвести до втрати довіри дитини до дорослого та приховування нею своїх захоплень. Найперше варто говорити, пояснювати, формувати культуру використання Інтернету в повсякденному житті;
• будувати відкриті та довірливі стосунки з дитиною щодо використання технологій: підтримувати спілкування, давати поради. Дитина має знати, що дорослий поруч і готовий допомогти;
• разом з дитиною переглядати матеріали на її улюблених веб-сайтах та грати в її улюблені Інтернет-ігри. Це допоможе краще зрозуміти інтереси дитини, її захоплення та причини такого вибору. Також це може стати приводом для невимушеного початку розмови про безпеку в Інтернеті;
• формувати корисні звички використання ґаджетів та цифрового середовища, розвивати цифрові, соціальні й емоційні навички, такі як: повага, емпатія, критичне мислення,відповідальна поведінка та психологічна стійкість;
• підвищувати самооцінку дитини, дозволяти дитині самостійно робити вибір і бути відповідальним за нього, вчити моделям поведінки із негативним досвідом в Інтернеті;
• заохочувати користуватись ґаджетами в зонах видимості дорослих. Це допоможе тримати під контролем, з ким ваша дитина контактує в Інтернеті через телефон, планшет, смарт-телевізор, ігрову приставку та інші пристрої, підключені до Інтернету;
• встановлювати часові межі користування ґаджетами, щоб балансувати час, проведений в режимі онлайн та флайн;
• контролювати додатки, ігри, веб-сайти та соціальні мережі, якими користується дитина, та їх відповідність віку дитини;
• вчитись встановлювати на ґаджети дитини батьківський контроль, вимикати можливість спілкування або обміну повідомленнями в онлайн-чатах та функцію «поділитися розташуванням» у налаштуваннях додатків чи ігор, оскільки це може наразити дитину на небезпеку у вигляді небажаного контакту чи розкрити її фізичне місце розташування;
• перевіряти налаштування приватності в іграх та соціальних мережах, якими користується дитина, наявності в її профілі ввімкнених налаштувань приватності. Обмежити коло осіб, які можуть контактувати з дитиною та просити дитину радитись, перш ніж додавати нових друзів;
• використовувати доступні технології для налаштування батьківського контролю на пристроях, які можуть обмежувати шкідливий контент, контролювати дії дитини та обмежувати чи блокувати час користування підключеними до Інтернету пристроями або окремі функції (наприклад, камери, покупки через мобільні додатки);
• бути уважними до ознак страху чи тривоги, зміни поведінки, режиму сну та апетиту. Спостерігати, як дитина будує контакти зі світом: якщо більше сидить у ґаджетах, замкнута й не може описати свій стан; не знаходить слова, щоби розповісти про свої почуття та проведений день; якщо наживо не спілкується, не ходить у гості, не ходять в гості до неї; слухає депресивну, параноїдальну музику; має відсторонений погляд, апатію, дитина млява, має поганий апетит, не має інтересу в очах - у такому разі треба звертатися до фахівців і знати, куди звернутися за додатковою порадою та підтримкою, а також повідомляти дитині, куди вона може у разі потреби звернутись по допомогу. Важливо рахуватися з почуттями підлітка і не заперечувати їх, треба легалізувати ці почуття і дати дитині зрозуміти, що її приймають і про це можна говорити у родині.
• У разі виявлення, що дитина стала жертвою будь-яких проявів насильства чи експлуатації, вербування чи маніпуляцій в цифровому просторі, варто одразу звернутись до Національної поліції України та надіслати повідомлення про правопорушення до департаменту кіберполіції Національної поліції України за посиланням (цілодобово) (див.:Поради з безпеки онлайн для батьків та опікунів).

Психологічну допомогу та підтримку можна отримати за номерами телефонів:

Національна гаряча лінія з питань протидії насильству та захисту прав дитин (Пн - Пт з 12:00 до 16:00):

0 800 500 225 (безкоштовно зі стаціонарних);

16 111 (безкоштовно з мобільних).

Встановити «батьківський контроль» для пристроїв із операційною системою Windows 10 можна за такою послідовністю дій:

1. перейдіть з меню Пуск в розділ «Облікові записи користувачів»;
2. у категорії «Сім’я та інші користувачі» натисніть «Додати члена сім’ї»;
3. операційна система на вибір запропонує створити профіль для дитини або дорослого;
4. обравши відповідний пункт, введіть адресу електронної пошти. Для підтвердження адреси зайдіть в папку вхідних повідомлень електронної пошти.

Важливо: операційна система не дозволить активувати «батьківський контроль» для локального облікового запису. Створіть новий профіль для кожного користувача, якого належить контролювати.

Встановити «батьківський контроль» для пристроїв з операційною системою Android можна за такою послідовністю дій:

1. відкрийте програму «Play Маркет»;
2. у лівому верхньому кутку екрану натисніть на значок «меню» і виберіть «Установки» - «Батьківський контроль».
3. увімкніть означену функцію.
4. обмежте доступ до налаштувань «батьківського контролю», встановивши PIN-код.
5. встановіть такі фільтри: «Додатки, ігри, фільми і серіали. Виберіть максимально допустиме вікове обмеження для контенту», «Музика і книги. Забороніть завантаження і покупкуконтенту для дорослих».

Важливо: «батьківський контроль» діє тільки на тому пристрої, де ви його налаштували. При необхідності ввімкніть його на іншому пристрої, знову виконавши наведені вище інструкції.

Встановити «батьківський контроль» для пристроїв «iPhone», «iPad», «iPod touch» можна за такою послідовністю дій:

1. перейдіть в меню «Налаштування» - «Основні» - «Обмеження».
2. покрутіть вниз і натисніть «Обмеження», а потім «Включити обмеження».

3. ---

   створіть пароль функції «Обмеження». Код-пароль обмежень необхідний для зміни налаштувань або відключення обмежень.

Домашнє насильство - як фактор ризику для особистості учня

Сім’я визначається, як соціальний інститут, що характеризується спільною формою взаємин між людьми, у межах якого здійснюється основна частина їх життєдіяльності. Сім’я – провідний мікрофактор соціалізації особистості, оскільки вона є персональним середовищем її життя та розвитку і до основних функцій якої належить: забезпечення фізичного та емоційного розвитку індивіда, формування статевої ідентифікації дитини; провідна роль в її розумовому розвитку; розвиток здібностей та потенційних можливостей індивіда; забезпечення дитини почуттям захищеності; формування ціннісних орієнтацій особистості; оволодіння дитиною основними соціальними нормами.

Соціально-педагогічна робота та соціально-правовий захист дітей, які потрапили в складні життєві обставини, здійснюється у закладах освіти відповідно до Конвенції ООН про права дитини, Сімейного кодексу України, Законів України «Про охорону дитинства», «Про освіту», «Про загальну середню освіту», «Про дошкільну освіту», «Про позашкільну освіту», «Про попередження насильства в сім’ї», «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю», «Про соціальні послуги», «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні», «Про органи і служби для дітей та спеціальні установи для дітей», «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», Порядку розгляду звернень та повідомлень з приводу жорстокого поводження з дітьми або реальної загрози його вчинення, затвердженого спільним наказом Держкомсім’ї та молоді, Міністерства внутрішніх справ України. Кожній дитині гарантується право на свободу, особисту недоторканність, захист гідності та найкраще забезпечення її інтересів. Держава здійснює захист дитини від усіх форм фізичного, сексуального економічного та психологічного насильства, образ, недбалого й жорстокого поводження з нею, залучення до найгірших форм дитячої праці, у тому числі з 4 боку батьків або осіб, які їх замінюють, а також вживає необхідних заходів для забезпечення прав дітей, які стали свідками у кримінальному провадженні. Насильство та жорстоке поводження з дітьми, на жаль, стали для сучасного українського суспільства звичними явищами. Не поодинокими є випадки, коли замовчується не лише факт самого насильства, й приховуються його наслідки. Особливу увагу у вирішенні цього питання слід зосередити на профілактичній, просвітницькій роботі перш за все, з сім’єю. З іншого боку, сім’ї необхідно надати психологічну допомогу, виправити стосунки, щоб діти мали можливість жити з власними батьками. Такі обставини вимагають втручання з боку служб, у тому числі освітянських закладів.

                          Визначення жорстокого поводження з дітьми.

Що таке насильство? Насильство – фізичний або психологічний вплив однієї людини на іншу, що порушує конституційне право людини на особистісну недоторканість (у фізичному і духовному розумінні).

Насильство – навмисне застосування людиною, групою різних форм примусу по відношенню до конкретної особи, групи з метою досягнення певної мети (утиск конституційних прав та свобод громадянина, нанесення шкоди чи загроза фізичному, психічному стану).

 Бездоглядність – відсутність або недостатність контролю за поведінкою або заняттями дітей і підлітків, виховного впливу на них з боку батьків або осіб, які їх замінюють.

Фізичне насильство над дитиною – дії із застосуванням фізичної сили стосовно дитини, направлені на спричинення їй фізичного страждання, що заборонені законом. Фізичне насильство в сім'ї передбачає умисне нанесення одним членом іншому побоїв, тілесних ушкоджень, що може призвести до смерті, порушення фізичного або психічного здоров'я, посягання на його честь і гідність.

Сексуальне насильство або розбещення – протиправне посягання однієї особи на статеву недоторканість іншої, дії сексуального характеру стосовно дитини, що проявляються як зґвалтування, сексуальні домагання, непристойні пропозиції, будь-які образливі дії сексуального характеру.

Психологічне насильство – вплив однієї особи (групи осіб) на психіку дитини, використовуючи словесні образи, погрози, переслідування, залякування, критику, маніпуляції, що може призвести до виникнення у дитини до пригніченого або хронічного тривожного стану, затримки чи відставання психоемоційного, когнітивного, соціального та фізичного розвитку тощо.

 Профілактична робота в загальноосвітніх навчальних закладах

Профілактична робота в загальноосвітніх навчальних закладах проводиться на трьох рівнях, а саме:

- первинна (загальна просвіта суб’єктів навчально-виховного процесу щодо жорстокого поводження, насильства, захисту прав), що проводиться з педагогічними працівниками, медичним та господарським персоналом закладу освіти, учнями та їхніми батьками;

- вторинна профілактика проводиться з дітьми та їхніми сім’ями, у яких виявлено ознаки ризику потрапляння в складні життєві обставини. Це цілеспрямована робота з окремими групами дорослих і дітей з метою зміни ставлення до поводження з дітьми, формування гуманного ставлення дорослих до дітей, життєвих умінь, навичок дорослих і дітей, роз’яснення сутності й відповідальності за жорстоке поводження з дітьми;

- третинна профілактика проводиться з тими, хто постраждав від жорстокого поводження, з метою навчання самозахисту

 Форми, методи та засоби виховання учнів

Методи формування свідомості (бесіда, лекція, диспут, навіювання, дискусія, приклад,переконання).

Дискусія - колективне обговорення будь-якої проблеми або кола питань, щоб знайти правильну відповідь.

Диспут - суперечка, шлях мобілізації активності вихованців для вироблення правильних суджень і настанов, спосіб переконування інших.           

Приклад - метод формування свідомості людини, який полягає в тому, щоб на конкретних переконливих зразках проілюструвати ідеал для наслідування.

Розповідь - невеличке за обсягом зв’язний виклад подій, що містить ілюстрацію або аналіз моральних понять, їх оцінка

Методи організації діяльності та формування досвіду громадської діяльності

ВПРАВИ - метод виховання, що передбачає планомірне, організоване, повторне виконання певних дій з метою оволодіння ними, формування умінь і навичок.

ВИМОГА – метод педагогічного впливу, за допомогою якого педагог викликає і стимулює чи припиняє ті чи інші дії вихованців, виявляє у них певні якості.

Методи стимулювання поведінки та діяльності (змагання, заохочення, покарання).

Шляхи спонукання вихованців до поліпшення своєї поведінки, розвитку в них позитивної мотивації поведінки. Суспільна думка, навіювання, застереження, подяка, зауваження, осуд, наказ, погроза, обмеження окремих прав особистості.

Змагання – метод стимулювання діяльності, що забезпечує успіх і цілеспрямованість у процесі роботи, відчуття товариської взаємодопомоги шляхом обліку і порівняння результатів спільної діяльності та заохочення її учасників.

Похвала - висловлене схвалення вчинків, поведінки й діяльності вихованці.

Покарання – метод педагогічного впливу на особистість, спрямований на попередження й гальмування негативних вчинків.

Заохочення – стимулювання позитивних проявів особистості за допомогою високої оцінки її вчинків, породження почуття задоволення і радості від успіхів.

«Шляхи вирішення конфліктів»

Опитувальник для  батьків

Конфлікт — це______________________ ;____ .

Причиною конфлікту може бути____________ .

Конфлікт може призвести до того, що _______ .

Частіше за все приводом для конфлікту в родині буває.

Для того, щоб уникнути конфлікту, потрібно _ .

Чи вважаєте ви за необхідне піднімати проблему конфліктів на батьківських зборах?

Як ви вирішуєте конфлікти?

Чи може виникнути конфліктна ситуація в школі?

Чи можливо взагалі жити без конфліктів?

Як ви навчились вирішувати конфліктні ситуації в родині?

Чи можете ви поділитися досвідом з вирішення конфліктних ситуацій?

Опитувальник для учнів:

Ти — конфліктна людина?

 Чи легко тобі з'ясовувати з кимсь відносин

Що ти відчуваєш після того, як з'ясував відносини?

Чи стаєш ти більш досвідченим після виходу з конфлікту?

 З ким найчастіше ти конфліктуєш?

Хто першим намагається вирішити конфлікт — ти чи друга сторона?

Що ти, як правило, відстоюєш у конфлікті?

 Чи виникають конфліктні ситуації у вашій родині? Чи змінюється твоє ставлення до людей, з якими ти був у конфліктній ситуації? Чи потрібно людям вчитися вирішувати конфлікти?

Чи бажаєш ти взяти участь у спеціальному тренінгу з вирішення конфліктів?

 Поради батькам

• Навчайте свою дитину дружити з іншими дітьми, не залишайте її на самоті.

• Будь-яка дитина — відмінник або двієчник, рухлива або повільна — може бути другом вашій дитині, отже, заслуговує на повагу з вашого боку.

• Цінуйте друзів своєї дитини не з позиції можливостей їх батьків, а з позиції їх ставлення до вашої дитини.

• Власним ставленням до друзів навчайте свою дитину цінувати друзів.

• Прагніть довести своїй дитині достоїнства її друзів, а не недоліки.

• Хваліть свою дитину за прояв її достоїнств у дружбі.

• Запрошуйте друзів своєї дитини додому, спілкуйтеся з ними.

• Пам'ятайте, що дружба дитинства, що буде підтримана вами, можливо, стане опорою вашої дитини в дорослому житті Навчайте свою дитину бути чесною з друзями і не шукати вигоди від дружби.

• Учіться бути своїй дитині другом.

• Якщо ваша дитина довіряє вам свої таємниці як друзям, не шантажуйте її ними.

• Критикуйте, не принижуючи, а підтримуючи.

• Підтримуйте у своїй дитині бажання робити друзям приємне.

 • Не допускайте зради дитини стосовно друзів.

ПОРАДИ ДІТЯМ

• Довіряйте своїм батькам — вони найближчі до вас і можуть допомогти, порадити.

• Розповідайте їм про свої проблеми.

 • Діліться своїми радощами.

• Піклуйтеся про батьків.

• Прагніть їх зрозуміти, допомагайте їм.

• Не засмучуйте і не ображайтеся на них даремно.

• Знайомте їх зі своїми друзями, розповідайте про них.

• Розпитуйте своїх батьків про їх дитинство, про друзів дитинства.

• Демонструйте батькам достоїнства своїх друзів, а не недоліки.

• Радійте разом із батьками успіхам своїх друзів.

Прояви насильства у початковій школі та профілактика цього явища

   Вчені виділяють певні провідні чинники, що сприяють виникненню насильницької поведінки у дітей молодшого шкільного віку: характеристики спрямованості та самосвідомості особистості (низький рівень сформованості моральних уявлень, неадекватні самооцінка і рівень домагань), індивідуально-психологічні (емоційна нестабільність, високий рівень особистісної тривожності, низький рівень розвитку інтелекту, несформованість навичок самоконтролю поведінки та функцій прогнозування її наслідків) та соціально-психологічні (статус у колективі однолітків, низький рівень соціальної адаптації, несприятливий емоційний мікроклімат в сім’ї, характер і система виховання).

   Передумови для виникнення і розвитку шкільного насильства, зосереджені у стійких рисах характеру і схильностях людей. Схильність до насильства може обумовлюватися психологічними проблемами, які переживає людина, кризовими періодами онтогенезу, кризовими ситуаціями повсякденного життя. Є періоди вираженої агресивності дитини, що порушують її гармонійні відносини з оточенням, що в основному співпадають з моментами її найбільшої емоційної лабільності, з переживанням вікових афективних і особистісних криз. Схильність до шкільного насильства певною мірою залежить від агресивності особистості. Це індивідуально-психологічна риса, що виявляється у готовності до агресії.

   Схильність до шкільного насильства залежить від вольових рис дитини. Прояви волі молодшого школяра значною мірою залежать від ситуації, вимагають зовнішньої підтримки з боку дорослого. Тому в початковій школі необхідно створити атмосферу чітких вимог і правил поведінки, спокійно-позитивний соціально-психологічний клімат.    У цей період у дітей формуються такі вольові риси характеру, як цілеспрямованість, організованість, стриманість, дисциплінованість, наполегливість тощо.  Якщо батьки і педагоги недостатньо знають і враховують індивідуально-психологічні особливості дитини і висувають надмірні для неї вимоги, це призводить до розчарувань, недовіри, пригніченості, почуття неповноцінності, формує негативні особистісні риси.

   За даними наукових досліджень, схильність до насильства залежить від того, в якій сім’ї виховувалася дитина. Дослідники процесу соціального научіння дійшли висновку, що жорстоке поводження з дитиною у сім’ї призводить не тільки до здійснення агресивних вчинків цією дитиною при спілкуванні з однолітками, але й до розвитку агресивності, схильності до насилля та жорстокості у зрілому віці.

   Комп’ютерні ігри, що містять сцени насильства та жорстокості, формують у свідомості дітей чіткі еталони та алгоритми вчинення насильницьких дій. До таких ігор належать так звані «стрілялки», «бродилки», «літалки» та «перегони». Дитина, яка сприймає віртуальний світ як реальний і не має необхідного життєвого досвіду, отримує хибну, дезорієнтуючу інформацію щодо підступності та жорстокості життя.

Виділяють наступні види та форми насильства, які найчастіше трапляються в школі:

– фізичне насильство: б’ють, копають, плюють, штовхають, смикають, відбирають гроші, підставляють ногу, забирають речі, нищать чужі речі.Фізичне насильство може застосовуватися безпосередньо (людина сама це робить) або опосередковано (намовляє інших);

– словесне й безслівне насильство: докучання, передражнювання, глузування, висміювання, ображання, осоромлення, зачіпання, погрожування, розповсюдження пліток і наклепів (особисто чи в Інтернеті), демонстрування непристойних жестів. м’якій» формі. Шкільне насильство завдає дитині тяжких травм, які мають згубні наслідки для її подальшого фізичного та психічного здоров’я.

   З метою профілактики шкільного насильства у середовищі дітей початкових класів соціальний педагог – як працівник психологічної служби, протягом навчального року має проводити бесіди, години спілкування, розвиваючі вправи, рольові ігри тощо. Також під час кожного заняття використовувати роздатковий матеріал, картинки, показувати відео з даної тематики з подальшим обговоренням даного питання.

Шановні батьки, бабусі, дідусі, опікуни!

Часто за нескінченим потоком справ ми не звертаємо уваги на найдорожче, що в нас є – на наших дітей. А вони так потребують уваги!

Одного разу у дитини запитали чого тобі найбільше хочеться? Я хочу захворіти. Чому?

Коли я хворіла, мама сиділа біля мене, розмовляла, розповідала казки, читала книжки. Мені було так добре!

Порада 1

Не забувайте приділяти увагу повсякденному спілкуванню з дитиною. І тоді колись почуєте: «Дякую тобі, мамо, за твою науку. Колисала ти мене, колиши й онуку».

Порада 2

Намагайтесь говорити спокійно і доброзичливо. Не зловживайте словами: «повинен», «треба». Не забувайте казати дітям «дякую», «вибач», адже вони вчаться того, чого їх навчають. Якщо дитина зростає у докорах, вона починає жити з почуттям провини.

Порада З

Будьте в міру вимогливими:

•виправляйте;

•реагуйте на недоліки;

•хваліть за мінімум — карайте за максимум. Примітка: інколи вмійте і

«не побачити».

Порада 4

Спільні сімейні обіди — один з елементів належної культури поведінки, тільки не ті, де переважають уїдливі насмішки на кшталт:

-Прибери лікті зі столу! Підніми голову, вона в тебе не глиняна!

-Не плямкай!

-Як ти їси, дивитись гидко!

-А хто за тебе «дякую» скаже!

Як говорив стародавній мислитель Сенека, «нелегко привести до добра повчанням, а легко прикладом».

То ж будьмо прикладом своїм дітям у всьому. Бо «блаженні ті батьки, чиє доброчесне життя є прикладом доброзичливості для дітей, зразком виправлення і правилом благих дій».

Порада 5

Дуже важливою умовою є дотримання принципу погодженості у вихованні, одностайності у вимогах до дітей. Слушними, на наш погляд, є зразки народної мудрості:

•Коли батько каже «так», а мати — «сяк», росте дитина як будяк.

•Біда тому дворові, де курка кричить, а півень мовчить.

Порада 6

Піклуйтесь про щасливу долю свого дитяти.

Відразу в кожного на думці — придбати і передати у спадок солідне майно. «Та, якщо вони не вміють благочестиво поводитися, — вчить Святий отець Іван Злотоустий, — воно недовго протримається у них, вони його розтринькають, воно загине разом з його господарями».

Знайте, батьки, — найкращий спадок для дітей не золото та маєтки, а гарне виховання і навчання. Для переконливості пропонуємо давню притчу, в якій закладена саме ця ідея.

«Якщо ти даси своєму синові одну рибину, то він буде ситий один день, якщо даси дві — то два дні, три рибини — три дні... Але коли ти навчиш його ловити рибу, працювати, то він буде ситий протягом усього свого життя. Отже, — продовжує Святий отець, — учіть дітей бути благочестивими володарями своїх пристрастей, багатими в добродіяннях і не очікуйте від Бога ніякої милості, якщо не виконаєте свого обов'язку». А слова видатного педагога К. Ушинського про те, що «коли бажаєш вихованцеві щастя, треба виховувати його не для щастя, а для праці життя», слугують цілком логічним підтвердженням всього зазначеного вище.

Порада 7

Матері, привчайте своїх доньок до охайності, чистоти і краси зовнішньої. Знайте, що в народі доньок порівнюють з їхніми мамами за приказкою: «Який кущ, така й калина, яка мати, така й дитина».

Обов'язок батька — виховати в сина мужність, бо вона є головним показником зрілості юнака.

У своєму «Повчанні...» Володимир Мономах, описуючи власні пригоди, мав на меті продемонструвати молоді, що тільки постійними тренуваннями можна розвинути у юнаків такі вольові якості, як наполегливість, терпеливість, відвагу, рішучість і сміливість. Ось чому він ствердно заповідав: «Не боячись ні раті, ні од звіра, діло мужське робіте…»